Насамкінець, діти розвеселили сніговичка, який оселився на дверях класу. Вони зігріли його теплом своїх сердець, засвітили яскраві гірлянди.

     Це було свято радості та сміху, веселощів, задоволення і захоплення від того, що навчання у школі може різнобараним, креативний і творчим!

    Дружня команда 2-В та їхній "капітан" Елла Богданівна Неміш бажають усім багатого на світло, радість, здобутки і добро 2020-го року!

З НОВИМ РОКОМ!

А кожен учень мав важливу місію.
Маленькі ангели займалися важливими справами - допомагали святому Миколаю прийти до усіх дітей. Зірочки освітлювали дорогу Чудотворцю.

Оскільки зима насипала в лісі багато снігу, Миколаю важко було б дістатися до дітей. Тому лісовичок і сорока розчистили усі доріжки.

На святі звернули увагу на проблему вирубування дерев, зокрема ялинок. Тому зелені красуні просили про те, щоб їх прикрашали в лісі, а не брали для своїх домівок.

Про подарунки мріють не тільки діточки, а й звірята. Тому під час свята вони поспішали з листами до «Дятликової пошти». Просили про найнеобхідніші речі для себе.

До участі у дійстві були запрошені і батьки.
Разом зі своїми талановитими дітьми вони розважалися у веселих "Танцях-зігріванцях».

Учні 2-В класу знають, що навіть один маленький і ледь помітний голос дитини, що лине до Святого Миколая чи Ангела-охоронця, може змінити життя сотень і тисяч людей. Особливо, коли цей голос тремтить, прохаючи мирного неба, щастя і здоров’я для себе, для своїх родин і для цілої України.

Діти понад усе мріють відчувати себе щасливими і вільними людьми! Їм подобається дружити, співчувати, гратися, співати, танцювати, досліджувати, вчитися і робити ще дуже багато гарних речей РАЗОМ.

У цей день школярі прикрасили зимове дерево ангелами миру, які збережуть нас і Україну.

Своєю активністю діти надихають до творчості матусь і татусів. Як результат, справжнім сюрпризом на святі стала вистава «Мішок Святого Миколая» за мотивами української народної казки «Ріпка», яку виконали батьки.

То ж дякуємо тим, хто допомагав в організації, оформленні святкової зали. Хай ніколи не втомлюється св. Миколай приносити свято й добро, нехай стане сил і часу відвідати всіх, хто вірить у диво, вірить у життя, у кого відкрите серце!

Бажаємо усім бути справжніми, вірити в диво і чекати на святого Миколая, який відкриває двері зимовим святам у кожній українській хаті.

     Особливо трепетним був момент, коли діти читали книжку, сидячи у батьків на колінах. Адже зараз в усіх пришвидшений ритм життя. Часто мама і тато не встигають просто почитати казку. А дітям це так потрібно.

      На свято запросили і дідусів, адже вони теж батьки. Скільки щастя відчували ці поважні чоловіки під час танцю зі своїми онуками. Як вони пишалися тим, що можуть бачити своїх найдорожчих онучат красивими, веселими, розумними і здоровими. Від зворушення на їхніх очах навіть забриніла скупа чоловіча сльоза.

     Розваги поєднали з навчальними елементами. Оскільки на уроках учні вивчали органи чуття людини, то на заході діти з'ясовували потужність очей, вух, носа, долонь своїх батьків, випробовували суперсилу татусів.

     Щоб дитинство було щасливим і безпечним, багато батьків змушені стати захисниками України в зоні АТО. Один з них був присутній на святі.

     Хвилиною мовчання вшанували і полеглих героїв.

      Найкращим доказом, що захід вдався на славу, є чудові світлини, які назавжди збережуть щирі емоції дітей та гордість в очах татусів і матусь, що вони носять найкрасивіше ім'я, найпочесніше звання - БАТЬКИ!

     Журі справедливо оцінило знання кожного учня. Підсумувавши всі оцінки, визначили найкращих. І, як годиться у справжніх конкурсах, переможці були нагороджені грамотами!

     Пишається своїми вихованцями класний керівник Наталія Василівна Басараб. Адже вчителю радісно пожинати добрі плоди своєї праці!

     Бажаємо маленьким розумникам продовжувати свою дружбу із книгою, надалі черпати зі сторінок перлини знань!

      Захід мав практичне спрямування. Бібліотекарі говорили до дітей просто та зрозуміло, навчаючи їх основному: як поводитись у бібліотеці, чому не можна виривати і загинати сторінки, брати книжку брудними руками, як потрібно «лікувати» книги.

       Словниковий запас дітей поповнився новими словами: формуляр, абонемент, читальний зал, рідкісна книга.

       Щоб пояснення Оксани Степанівни та Ганни Володимирівни не залишились просто словами, діти тут же застосували здобуті знання на практиці. Спустившись у бібліотеку, вони були слухняними, чемними та вихованими читачами. Кожен учень отримав свій формуляр, оглянув виставку літератури та взяв почитати книгу, яка найбільше припала до душі.

      Бібліотекарі сумлінно виконали свою роботу – заклали першу цеглинку міцної дружби між книгою та учнями!

Людяність, добро і милосердя – це не записані в Конституції, але такі важливі закони людського життя.

13 листопада, коли світ відзначає Міжнародний день добра, класний керівник 6-В класу Лукащук Оксана Володимирівна провела виховну годину «Я вірю в силу доброти».

Цей захід по-справжньому спрямований на те, щоб діти були трішки добрішими, їхні слова і справи – більш щирими, а серця – відкритими до інших. Тут не було фальші і показовості. Не було наперед завчених слів, сценічних виступів, десятків репетицій. Не було примусовості і хвилювання. А панувала неймовірно затишна і щира атмосфера, лунав по-материнському ніжний голос класного керівника. Учні сміливо висловлювали свої думки, не боялися помилитися.

Діти складали прислів’я про добро, збирали слова із розсипаних літер, доповнювали речення загубленим словом, створювали «Абетку дружби». Через потискання рук «передавали» одне одному свою доброту.

Окрім того, 6-В уклав Конституцію дружби – закладку-пам’ятку добрих і корисних справ.

Класний керівник звернула увагу на те, яким шанобливим має бути ставлення до батьків, особливо до МАМИ. Учні розіграли тематичну сценку, після якої всі задумалися про свою поведінку вдома.

Наприкінці виховної години на дошці зазеленіло дерево «Справа, якою я пишаюся».

Актуальність таких виховних годин та заходів важко переоцінити. Адже дитячі голівки та серця – це той ґрунт, у який ми, вчителі, маємо сіяти не тільки знання, а й добро, людяність, чесність, справедливість, а інколи й материнські та дружні поради. Тільки так ми виховаємо своє надійне майбутнє!

    Усі присутні в молитві просили у Богородиці миру для нашої держави, вшанували тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України.

     На захід завітай і колишній учень 9-В класу Михайло Терещенко, який цьогоріч став студентом Прикарпатського військового ліцею.

     «Зорепад талантів» – це справжнє свято інтелекту й творчості. Це своєрідний підсумок роботи учнів, вчителів, тренерів, керівників гуртків та батьків. Впродовж року всі вони наполегливо працювали, а тепер пожинають щедрі плоди своєї роботи.

    Кожен отримав грамоти та подяку від директора. Адже обдаровані учні – це наше майбутнє. Саме їм належить будувати нову Україну – квітучу, незалежну, успішну державу, в якій не буде місця для війни та горя. А навчання і виховання цього майбутнього – у руках педагогів-наставників.

     Не обійшлося й без яскравої концертної програми. Окрасою свята стали виступи вокального колективу «Барви» та ансамблю пісні й танцю «Передзвін».

     Свято обдарованості «Зорепад талантів» уже стало традиційним для Стефаникової школи. І ми віримо, що з кожним роком перемоги та здобутки наших учнів тільки примножуватимуться!

     Стефаникова школа славна своїми давніми традиціями. Увінчує калейдоскоп шкільних заходів традиційне Свято школи, яке вже майже півстоліття об’єднує як поважних, сивочолих випускників далеких п’ятдесятих-шістдесятих років, так і зовсім юних учнів уже нового тисячоліття.

     Десятого травневого дня, неначе ластів’ята, злетілися випускники на зустріч зі своєю юністю, на свято добрих традицій, теплих спогадів та щирих посмішок.

     Атмосфера в залі була неймовірно хвилююча та піднесена, наповнена спогадами про шкільні роки, цікаві уроки і галасливі перерви, дружбу і перше кохання.

     Пройдуть роки, багато що зміниться і реформується, але одне, ми впевнені, залишиться незмінним: щороку, теплого травневого дня, вклонитись рідній Стефаниковій Alma-mater, зачерпнути сил для підкорення нових висот прийдуть її випускники!

     Різдвяна пора – це особливий, чарівний період, коли всі християни славлять народження Божого Дитятка. У цей час люди стають трішки добріші, слова та молитви – більш щирі, посмішки – справжні та невимушені. А землю огортає благодатна дзвінка коляда.

    Напередодні Водохреща біля величного Катедрального собору Преображення Христового відбулася розколяда, в якій взяли участь коломийські школярі.

     Колядниками від Стефаникової школи були учні 8-В і 5-Г класів та їх класні керівники Никипанчук Леся Василівна і Мельничук Іванна Валеріївна.

     Розпочався захід з благословення священиків. Ну а далі під супровід оркестру зазвучала коляда. Щирий дитячий спів підносився ввись, сповіщаючи небеса, що писанкове місто колядує. Здається, сам Бог та природа тішились цьому дійству, адже ще вчора морозяна погода змінилася на погожий день.

     Начальник управління освіти Бордун Любомир Бориславович подякував дітям за таке свято. А за щиру та гарну коляду учні, як годиться, отримали гостинці.

     Такі заходи особливо актуальні у нашу наноепоху. Адже популяризуються споконвічні українські традиції та християнські цінності, згуртовуються учнівські колективи. А також залишається гарний настрій, море вражень та багато чудових світлин на пам'ять.

     Аби подарувати цим діточкам радість та відчуття свята, Стефаникова школа уже декілька років поспіль співпрацює з благодійною організацією «Карітас» і бере участь у акції «Допоможи святому Миколаю прийти до сиріт». Цьогоріч вдалося здійснити мрію аж 40 дітей.

     Висловлюємо щиру подяку всім учням, їхнім батькам та класним керівникам, які активно відгукнулися на акцію і зібрали пакунки загальною вартістю понад 60 000 гривень.

    Пам’ятаймо, людяність і милосердя є одними з найважливіших, хоч і ніде не записаних, законів людського життя. Творімо добро, віддаваймо свої маленькі пожертви тим, хто цього потребує, адже, як писала Ліна Костенко, «віддай людині крихітку себе – за це душа наповнюється світлом».

     Щороку четверта листопадова субота чорною, наче змія, стрічкою обвивається навколо України. Адже це День пам’яті жертв одного з найстрашніших злочинів ХХ ст. – Голодомору 1932-33 років.

     Щоб вшанувати пам'ять безневинних людей, учні 10-Б класу та їх класний керівник Кабалюк Любов Володимирівна провели вечір-реквієм «ГОЛОДОМОР – ЧОРНА СПОВІДЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ».

     Зазирнути в ті страшні роки, усвідомити суть трагедії допоміг перегляд документальних відео- та фотоматеріалів. Від побаченого у багатьох школярів та вчителів на очах з’являлися сльози. В уяві кожного постали жахливі картини знущання над українцями: опухлі і змучені від голоду діти, зневірені та знедолені дорослі.

     Смерть стукала в кожну хату, скреготала ненаситними зубами. Вона просочувалась крізь стіни, вилізала з-під підлоги. Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть… Це те, що залишив по собі Голодомор.

     Під час хвилини мовчання всі присутні низько схилили голову перед пам'яттю жертв 1932-193…чорного року.

     На завершення заходу організатори закликали всіх присутніх у суботу, 24 листопада, засвітити на підвіконні своєї домівки свічки як символ скорботи про всіх, хто недожив, недолюбив, про живих і ненароджених, про мільйони загублених доль. Ці вогники зігріють їхні душі.